1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (2 Голосов)

Прп. Амфілохій Почаївський – поборник істинного Православ’я на Західній Україні, цілитель та чудотворець.

1 січня – день пам’яті преподобного Амфілохія Почаївського. Щороку тисячі вірян прибувають в Свято-Успенську Почаївську Лавру на урочисті богослужіння. Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ підготував матеріал про життя преподобного старця.

Народився схиігумен Амфілохій у селі Мала Іловиця у Волинській губернії (нині Шумський район Тернопільської області) 1897 року у багатодітній родині благочестивого селянина Варнави Головатюка і був названий у Святому Хрещенні Яковом.

1912 року був покликаний до армії та брав участь у Першій Світовій війні, був призначений на фельдшерську службу, проте у кінці війни потрапив до австрійського полону. У 1919 році повернувся додому та допомагав батькам у селянській праці.

Початок чернечого життя

У Почаївську Лавру майбутній угодник Божий прийшов у 1925 році і, гідно пройшовши усі послухи, 8 липня 1932 року був пострижений у чернецтво з ім’ям Іосиф.

Дуже швидко по всій Волині пронеслася слава про отця Іосифа як про суворого подвижника і майстерного костоправа і лікаря. До стародавніх стін Лаври потягнулися селянські вози з хворими не тільки з Волині, але й із Буковини, Бессарабії та Галичини. Щоб отцю Іосифу зручно було приймати стражденних, монастирське начальство перевело його з Лаври у будиночок на монастирському цвинтарі. Отець Іосиф сприйняв це як велику милість Божу, яка дозволила йому вести в самоті життя виконання таємних духовних подвигів. З перших днів свого життя у монастирі він став строгим постником.

Незабаром отець Іосиф почав молитися про зцілення важких та невиліковних хвороб тих, хто до нього приходив, і Бог посилав зцілення. Сам подвижник всіляко стримував поширювану славу про свої чудеса: “Бог за вашу старанність до Почаївських святинь і за ваші слізні молитви послав вам зцілення, а я, грішна людина, навіть не дерзаю молитися ні про що інше, як тільки про прощення моїх гріхів”.

За молитвами отця Іосифа зцілялися багаторічні невиліковні каліки, глухі та сліпі. Багато хто після бесіди з батюшкою отримували втіху в скорбі і вирішення складних життєвих проблем. Але особливо багато людей стікалися до нього для зцілення від душевних недуг і позбавлення від злих духів.

Під час Великої Вітчизняної війни отець Іосиф безбоязно проповідував про швидке визволення від фашистських загарбників, закликав зберігати вірність Патріарху Московському і всієї Русі і звинувачував розкольників-автокефалістів в зраді віри предків. В кінці війни в Почаїв на монаше кладовище прибув каральний загін, щоб розстріляти отця Іосифа. Але селяни, довідавшись про це дали знати в Лавру і братія, ризикуючи життям, врятували його. Після цього отця Іосифа перевели да Лаври.

Протистояння з владою

Наприкінці 50-х років XX ст. відбулися нові гоніння на церкву. Репресії не зламали стійкості ченців, які переносили все мужньо, спокійно, самі бажали, якщо потрібно, навіть померти за Лаврські Святині. Влада не раз погрожувала монахам, обіцяючи втопити у святому колодязі, на що о. Іосиф спокійно відповів: «А ми цього і бажаємо!» — тобто прийняти мученицьку смерть.

1962 року влада хотіла відібрати Троїцький собор. До о. Іосифа прибіг послушник, поспіхом розповів, що собор відбирають, міліція забрала ключі від Намісника. Біля дверей собору стояли близько десятка міліціонерів зі своїм начальником. Отець підійшов до нього, несподівано вирвав з рук в’язку ключів; віддаючи їх молодому Наміснику Варфоломію, звернувся до присутніх тут місцевих жителів, які, натхненні закликом, кинулись на міліціонерів, змусили їх відступити. О. Іосиф знав, на що йшов, і очікував жорстокої відплати.

Через тиждень міліція запроторила отця Іосифа в Буданівську психлікарню (більше як 100 кілометрів від Почаєва), там його постригли, забрали хрест, одяг. В палаті було 40 хворих, повністю роздягнених. Йому вводили ліки, від яких розпухало усе тіло. Численні листи людей, клопотання дочки Сталіна Світлани Алілуєвої, яку він раніше зцілив від душевної хвороби, дозволили отцю Іосифу покинути стіни лікарні. Він почав жити у свого небожа (племінника) в рідній Іловиці. Дізнавшись, де знаходиться старець, до нього почати приїжджати хворі.

У ченця було 19 племінників, племінниць. Під впливом “роботи”, проведеної міліцією, один із них вивіз отця Іосифа в глухі місця, і, жорстоко побивши, кинув його в грудневі холоди в воду. Вранці старця дивом знайшли ледь живого. Надії на те, що він доживе до ранку, майже не було і його вночі постригли в схиму з ім’ям Амфілохій. Але Богу було завгодно зцілити його.

Залишатись у Лаврі було небезпечно, тому рідні забрали отця в Іловицю. Під осінь 1965 року він оселився в племінниці Ганни — дочки покійного брата Пантелеймона, яка жила в селі в новому невеликому будинку. У дворі Ганни отець Йосип влаштував високу голуб’ятню, під нею — маленьку каплицю, перед якою служив молебні, освячував воду. За каплицею поставили довгий обідній стіл для прочан, побудували молитовню. З північної сторони двору побудували довгий корпус, влаштували трапезну, кухню, приймальню для хворих, спальню для послушниць, домашню церкву — довгу залу із двома бічними кімнатами: в одній зберігалися церковні одежі, в іншій — отець Йосип молився, відпочивав. У церкві було багато цінних ікон, різних речей, які залишали люди. З боку саду до церкви була прибудована закрита альтанка — веранда. Для обслуговування людей і виконання робіт по господарству в отця Йосипа жили послушниці. Вони читали в молитовні ранішні та вечірні молитви, по ночах Псалтир, вдень акафісти, готували обіди, працювали в саду… Старшою була Ганна львівська, на кухні трудилася монахиня Манефа.

У себе на подвір’ї отець щодня служив водосвятні молебні, зцілював людей (ночами щільно завішував вікна чорними фіранками: вночі в повній схимі, із запаленим ладаном у руках ходив по своїй довгій келії перед іконами, творив молитву, котру відчували, не терпіли біси в сплячих у молитовні біснуватих людях).

Кончина та прославлення

Старець передбачав свою швидку кончину, знав, що одна з його послушниць підсипала в їжу отруту, підливала отрута і в воду, якої він вмивався (є думка, що послушниця з Києва була агентом КДБ). Не раз з гіркотою старець говорив, що серед його послушниць є «Іуда». Батюшка кілька разів на кілька годин непритомнів. Під час нападів отруйниця під різними приводами не підпускала нікого до батюшки. Смиренний старець стійко переносив страждання , і закликав винуватицю покаятися.

Помер подвижник 1 січня 1971. Незадовго до смерті, старець говорив, щоб усі приходили на його могилу зі своїми потребами і хворобами, обіцяв і по смерті не залишати нужденних його молитовної допомоги. Вже після відспівування старця біля труни праведника зцілилася віруюча жінка . Протягом трьох десятиліть відбувалися чудеса зцілень біля могили старця.

3 квітня 2002 р. Священним Синодом Української Православної Церкви було прийнято рішення про причислення до лику святих почаївського старця – схіігумена Амфілохія.

11-12 травня 2002 р. 16 архієреїв на чолі з Блаженнішим Володимиром митрополитом Київським і всієї України, здійснили чин прославлення преподобного Амфілохія. Чесні мощі преподобного були знайдені перед Великоднем абсолютно нетлінними. Незважаючи на те, що про прославлення майже ніде не повідомлялося, прибуло понад 20 тисяч паломників, у тому числі з Білорусії, Молдови, Москви і Санкт-Петербурга. Коли у величному Успенському соборі православний народ дві доби прикладався до мощей преподобного, відбулося багато зцілень.

Дізнавшись про всенародне паломництво у Почаївську Лавру, що в місті Почаїв влаштували свій з’їзд сектанти-харизмати, і організували проповідь під стінами Лаври. Але за молитвами преподобного, вони були осоромлені. Даремно вони їхали і працювали. Хвилі народного моря рухалися повз них у святі ворота Лаври, ревно осіняючи себе хресним знаменням. Бравурні ритми заморських гімнів заглушав грім співучого народу-“Преподобне отче Амфилохие, моли Бога про нас!”.

Під час прославлення святого в небі над Лаврою з’явилися створені з хмар два хрести . Протягом години віруючі могли спостерігати за цим дивом – один великий хрест і поруч – трохи менше.

Традиційно щороку однією з урочистостей на честь свята прославлення преподобного Амфілохія є велелюдний хресний хід з мощами святого. 10 травня 2017 року, після закінчення вечірнього богослужіння намісник монастиря митрополит Почаївський Володимир разом із братією увійшли до Печерного храму. Звідси після служіння особливого молебну розпочався хресний хід вулицями міста.

У супроводі великої кількості паломників з молитвами та пасхальними пісне співами раку з нетлінними мощами преподобного пронесли навкруги Святої Почаївської Гори до Спасо-Преображенського собору Лаври.

© 2018 ХРАМ СВЯТИТЕЛЯ ЧУДОТВОРЦА НИКОЛАЯ НА ВОДАХ. Все права защищены.
Joomla! - бесплатное программное обеспечение, распространяемое по лицензии GNU General Public License.