1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (1 Голос)

3 жовтня – день пам’яті ікони Пресвятої Богородиці «Помічниця в пологах». Прот. Олег Мельничук про прихід, у якому з'явилася шанована усією Україною ікона Богородиці

— Отче, негайно приїжджайте до пологового будинку, у нас в однієї породіллі дитина в дуже важкому стані, вона сама у стані постпологової депресії і намагається вистрибнути з вікна, – телефонує мені лікар о третій годині ночі.

Я збираюся, їду, розмовляю, умовляю, обнімаю, слухаю. Це – звичайна ніч священика, який служить у храмі при пологовому будинку.

***

Коли я вперше прийшов сюди, керівництво сказало мені:

— Тільки молебні, ніяких Літургій.

Я подумав тоді:

Ну що молебні? Це – не діло,

Людині треба, щоб горіла

ЇЇ душа і серця почуття,

Святе Причастя – оце життя.

Я був твердо переконаний, що без Причастя неможливе будь-яке служіння.

Коли мене запитували тоді, чому я вирішив служити в пологовому будинку, бо це був перший на той час храм у подібному закладі, я відповідав:

Проповідь потрібна там,

Де є бомжі, убогі і магнати.

І від розбійника аж до Пілата

Одна душа - то є велика втрата.

Сама місія служіння в пологовому будинку має два значних аргументи: захист материнства і дитинства та підтримка Богом благословенної місії народжувати. Місія материнства – це та місія, заради якої Господь створив Єву. І я, виконуючи Його волю, благословляв жінок, які мали народити, або щойно стали мамами.

***

Був дуже великий супротив, я в той час саме захищав кандидатську дисертацію, і від мене відвернулися всі. Викладачі відверто говорили, що я пішов проти авторитетних богословів. Але тоді зі мною була лише одна єдина людина, яка мене підтримала, це - Блаженніший Митрополит Володимир. Я прийшов до Його Блаженства і кажу:

— Ваше Блаженство, отака ситуація, всі проти, але я відчуваю, що ця місія в пологовому будинку необхідна. І кожний священик, який має хоч трохи любові до парафіян, будучи в пологовому будинку, не зміг би закрити двері храму перед жінкою, новонароджене дитя якої лежить у реанімації між життям і смертю. Так, вона в жіночій нечистоті, у неї відбуваються фізіологічні процеси, але я не можу сказати їй: «Ти – нечиста, йди звідси».

Блаженніший вийшов з-за свого письмового столу, обняв мене і сказав:

— Я благословляю тобі служити там і створити храм на честь ікони Богородиці «Помічниця в пологах».

Предстоятель УПЦ підписав резолюцію, дозволив причащатися породіллям. І цікавим є той факт, що за півроку служіння в храмі вперше в житті причастилося більше людей, ніж в якомусь великому кафедральному соборі.

Це було моє чергове народження, тому що я народжувався кілька разів – тілесно, в Хрещенні, якого я не пам’ятаю, народження мене як священика та як настоятеля храму на честь ікони Богородиці «Помічниця в пологах». І постать Блаженнішого зіграла ключову роль у справі мого священицького, соціального та духовного служіння.

***

Я прийшов до пологового будинку безбородий, зовсім юний, тільки-но прийняв сан священства, а там уже до мене існували певні власні традиції. Але я був твердо переконаний: «Який піп, такий прихід».

З 2001 по 2008 рік я служив у цьому храмі один. Спочатку на службах було лише три-чотири вагітних жінки, моя матушка та двоє дітей. Згодом люди стали долучатися навіть цілими родинами, парафія постійно росла і збільшувалася. Я знав, що якщо вдасться спасти хоча б одну душу, то Господь віддасть сторицею.

Це був певний період мого життя, який увійшов не тільки в мою особисту біографію, мою безсмертну душу, але ж він війшов у душі та біографії окремих жінок, породіль та навіть і цілих сімей. Багато жінок, які приходили до храму, переступали поріг церкви вперше в своєму житті. Були випадки, коли я хрестив вагітну маму, вінчав їх з чоловіком, а потім і хрестив новонароджене немовля. І так складалося певне покоління дітей (їх більше тисячі), яких я хрестив в цьому храмі.

***

Якось я знову був у Блаженнішого і кажу йому, що є в мене помисл: досі немає дня вшанування ікони Божої Матері «Помічниця в пологах», я порадився з цього приводу зі своїми афонськими духівниками, бо без їхнього благословення нічого не вирішую. Блаженніший стояв, слухав мене уважно, потім каже:

— Щиро, і оскільки саме ти започаткував це в Церкві, то нехай в день твого небесного покровителя 3 жовтня буде шануватися ікона Української Православної Церкви «Помічниця в пологах».

За роки служіння в цьому храмі я міг би написати книгу про всі неповторні випадки, які відбувалися майже щодня.

***

У пологовому будинку залишили дитя з синдромом Дауна. Я приходжу його хрестити, а воно починає плакати. Відвідую його пізніше, розмовляю з ним, а воно мені посміхається і якось ручкою навіть махає.

Якось я навіть ділився зі священиками досвідом, як хрестити новонароджене немовля, в якого гіпоксія 3-го ступеню, щоб врахувати і канонічні вимоги, і стан здоров’я дитини, і бажання батьків.

Одне з моїх найулюбленіших немовлят – це Оля, яка ходить зараз до нашої недільної школи. Під час народження дитинка отримала травму шийних хребців, у її мами були важкі пологи, була в дуже важкому стані. Лікарі вже навіть втратили надію на те, що дитина виживе. Ми її хрестили в реанімації, а мама дуже щиро, з відкритим серцем та з останньою надією, молилася перед іконою Богородиці «Помічниця в пологах» у храмі. Кожного дня служили молебень, і дитинка пішла на одужання.

Було багато випадків, коли в нашому храмі бездітні сім’ї молилися перед цією іконою і потім вже приходили до храму хрестити дитинку.

Дуже добре пам’ятаю Таню, якій три рази консиліум лікарів призначав кесаревий розтин. Операцію вирішили робити у середу, а у вівторок за розкладом у храмі був молебень перед іконою Богородиці «Помічниця в пологах». Кажу їй:

— Таню, давай ще раз відслужимо молебень Богородиці про благополучні пологи.

Таня молилася, дуже просила Божу Матір про домогу. Десь о четвертій ранку телефонує до мене і повідомляє:

— Отче Олеже, в мене годину тому народився хлопчик.

Був ще один випадок, коли батько-мусульманин не дозволяв свої дружині хрестити дитину. Мама дуже переживала, кожного дня приходила до нас у храм, щось шепотіла біля ікони, і коли я наступного разу зустрівся з батьком у палаті, подарував маляті пакунок памперсів, батько погодився на Хрещення – і за три дні на одного православного християнина стало більше у світі. На Хрещенні половина гостей була мусульманами, половина – православними. Чи це не диво?

Дуже багато було випадків, коли з допомогою Божої Матері мами забирали з пологового будинку малюків, від яких мали намір відмовитися. Особливо запам’яталося одне дівча, яке залишилося без будь-якої підтримки – батьків, чоловіка, рідних, і вирішило відмовитися від дитинки. Вона не хотіла бачити дитину, не хотіла ні з ким розмовляти, жбурляла в мене подушки і склянки з водою, але з Божою допомогою довелося-таки її вмовити. Молода матуся погодилася спочатку подивитися на дитину, потім після спілкування вперше приклала її до грудей і почала сильно плакати, а згодом хрестила маля тут же, в нашому храмі. Під час виписки одногрупники влаштували мамі свято з квітами, кульками та навіть феєрверками.

Цей маленький храм на честь ікони Пресвятої Богородиці «Помічниця в пологах» на п’ятому поверсі першого пологового будинку відкрив шлях у життя у Христі для сотень людей і сімей. Цей маленький храм під покровом Божої Матері став ядром формування державної політики щодо захисту материнства і дитинства, запобіганню ранньому соціальному сирітству.

© 2017 ХРАМ СВЯТИТЕЛЯ ЧУДОТВОРЦА НИКОЛАЯ НА ВОДАХ. Все права защищены.