Паломництво, будучи одним із аспектів духовної діяльності Церкви, який бере свій початок ще з глибокої древності, представляє собою форму богошанування і являється реалізацією духовних потреб людей в поклонінні святиням, участі в богослужінні в святих місцях, молитовному єднанні  з віруючими інших парафій, єпархій, держав і навіть Помісних Церков.

Паломництвом виражається єдність і соборність Православної Церкви, згідно вченню Священного Писання, Вселенських соборів и святих отців. 

Саме цю, давню традицію паломництва, яка на сьогоднішній час є явищем рідкісним і непоширеним, (оскільки більш поширене зараз паломництво в екскурсійно-автобусному виді, а не в пішому), в останній день липня – неділю – продовжили богомольці від подвір’я Свято-Покровського храму м. Луцька.

Піше паломництво було приурочене вшануванню Почаївської ікони Божої Матері – 5 серпня,  тому найголовнішою метою учасників походу було молитовне поклоніння цьому чудотворному образу в Свято-Успенській Почаївській обителі.

Майже цілий день йшов дощ. О 13:00 під парасолями на подвір’ї було звершено молебень за подорожуючих, який очолив митрополит Луцький і Волинський Ніфонт. Владика, втішаючи своїх богомольців, які стояли під затяжним дощовим небом хто під парасолями, хто в плащах-дощовиках, сказав, що цим Господь не проганяє нас, а випробовує нашу віру. Підбадьорюючи піших паломників, владика наголосив, що за кожний їхній крок Господь, по їхній вірі, відпускатиме їм гріх. Після молебню паломники заручились архієрейським благословенням.

100 кілометрів за п’ять днів

Не зважаючи на відстань (протягом п’яти днів треба було подолати більше 100 км), не зважаючи на дощову погоду, зібралося 99 осіб, бажаючих піти хресним ходом з хрестом і хоругвами в руках, з безперестанною молитвою на устах до великої волинської святині. Щоб своєю молитовною ходою через ряд сіл по заздалегідь приготовленому маршруту, проходячи через поля й ліси, йдучи по різноманітних типах доріг, прославити ім’я Боже серед людей, які постійно зайняті житейською суєтою то в селах, то на своїх полях, то в лісах. Щоб своєю молитовною ходою показати тим людям, що ще живе Православ’я на Волині. Піше паломництво було приурочене вшануванню Почаївської ікони Божої Матері – 5 серпня,  тому і найголовнішою метою учасників походу було молитовне поклоніння цьому чудотворному образу в Свято-Успенській Почаївській обителі.

Ходіння до Почаївської Лаври із  Луцька було не вперше, але попередні ходи не були такими масовими і організованими. З нами йшли люди, які ходили у попередніх походах. Вони вели нас вже роками прокладеним маршрутом та говорили, що ще з таким масовим ходом ще не бували (а  ходили лише по 7-15 чоловік). Проводжаючи  богомольців, митрополит Ніфонт висловив побажання, щоб такі хресні ходи стали у подальшому традицією, і щоб кожного року 31 липня до Почаївської Лаври йшли ще більше бажаючих.

«…минулі ходи сама несла, і зараз, дасть Бог, донесу! Ти краще, синку, сам дійди…»

Після молебню і щирих повчальних слів та настанов митрополита Ніфонта, всі паломники, вистроївшись в довгу шеренгу зі співом «Царю Небесний…», з хрестом і хоругвами, розпочали хресну ходу. Хід супроводжувала вантажівка, якою керував водій Михайло. У вантажівку бажаючі здавали свої рюкзаки. Але були й такі, які весь похід свої речі несли на собі, серед них варто згадати найстарішу паломницю походу – 73-річну Євгенію. Бабусі неодноразово намагались допомогти юнаки нести її ношу, але вона, крокуючи в перших рядах, не піддавалась, та все говорила: «З Божою допомогою минулі ходи сама несла, і зараз, дасть Бог, донесу! Ти краще, синку, сам дійди…»

Очолили піший похід протоієрей Володимир, настоятель Свято-Миколаївського храму (с. Смолигів Луцького району) та пані Софія, прихожанка Свято-Покровського храму. Вони були вже досвідченими поводирями у паломництві, оскільки часто згадували про минулі короткотривалі та довгі подорожі не тільки по Україні, а й за кордоном. Під час походу вони неодноразово давали свої, досвідом провірені, мудрі настанови і накази. Вони весь час слідкували за тим, щоб паломники ішли згруповано, весь час молились, співали псалми. Допомагали їм в пішому ході ще п’ять священнослужителів: ієромонах Ілля, ієрей Вадим,ієрей Андрій, ієродиякон Агапіт і диякон Василь. Заходячи по дорозі в православні храми, вони, разом з настоятелями, або старостами цих храмів, звершували молебні з акафістами.

Похід лише зібрав людей, а поєднала їх молитва

Йшли в поході різні люди, і, мабуть, в кожного була своя потреба, своя причина, своє бажання. Це піше паломництво зібрало дітей, молодь, пенсіонерів, бідних і багатих, здорових і хворих, людей  різних професій не лише з Луцька і різних районів Волині, а й з Рівненщини, Києва, Москви, Одеси, Дніпропетровська, Харкова. Правда, похід лише зібрав людей, а поєднала їх молитва, та спільна початкова молитва на молебні з владикою Ніфонтом, та молитва, яка в поході не переставала ні вдень, ні навіть вночі (зустрічались такі поодинокі богомольці, які в самому поході вбачали відпочинок, і тому вночі вже не відпочивали, а молились). Спільна молитва закінчилася по завершенню Літургії 5 серпня з нагоди святкування дня пам’яті Почаївської ікони Божої Матері.

Люди проводжали нас з поклонами, виносили їжу, фрукти, воду…

Перші три дні походу були то дощі, то зливи, проміжки часу бездощової погоди були короткими. Люди шанобливо ставились до подорожуючих. Йшли ми в основному полями і між сільськими  дорогами, коли проходили через село, люди виходили із своїх дворів й проводжали нас з поклонами, виносили їжу, фрукти, воду. В кожному селі ми зупинялись перед православним храмами і хрестами, перед кладовищем на коротку молитву.

В перший день першу зупинку зробили в с. Новостав, де нас на своє подвір’я запросила пані Лариса Липницька. Вона від щирого серця пригостила паломників, і була дуже задоволена тим, що в один день прийняла більше ста мандрівників. Ночували то в храмах, то місцеві жителі забирали по домівках.

Другого дня, в селі Миколаївка (Млинівський район Рівненської області) ввечері нас  зустріли з хлібом і сіллю в хаті пані Надії Намчук. Нагодували, а потім сусіди позабирали нас на нічліг.  Третього дня, в день пам’яті пророка Іллі, в селі Повча в храмі разом із його настоятелем протоієреєм Симеоном ми звершили молебень з акафістом пророку Божому Іллі. Це був наший вже не перший акафіст, інші акафісти ми читали прямо йдучи дорогою. Ночували в с. Іващуки, в сільському храмі разом з настоятелем ієреєм Валерієм, де також звершили молебень з акафістом. Четвертого дня ми молись і ночували в сільському  храмі с. Будки, це вже Тернопільська область.

Далі все було урочисто…

4 серпня, об 11:00, ми прийшли до Почаївської Лаври. Тут нас у воріт радісно зустрів митрополит Ніфонт. Лаврська братія запросила на трапезу. Оскільки напередодні свята в обителі було вже багато богомольців, то нам дали місце на ніч в Свято-Антоніївському храмі. Далі все було урочисто, акафіст перед чудотворною Почаївською іконою Божої Матері, всенощна, дві Божественні літургії, на яких кожен мав можливість посповідатись і причаститись Святих Христових Таїн. По завершенні Літургії. Територією Лаври пройшов урочистий хресний хід.

Ми дійсно відчули особливу Божу благодать та підтримку, адже нам вдалося зробити молитовну пішу ходу.

Паломник пішої ходи, диякон Василь Вишневський